ТРИВОЖНІСТЬ
« У страху більше зла, ніж у самому предметі, якого бояться».
Ціцерон
Дуже часто у людини, а тим паче у дитини виникають різні реакції на ту чи ін.. ситуації,зокрема переживання або тривожність. Серед причин, що викликають дитячу тривожність, на першому місці, на думку Е. Савиної - це неправильне виховання і несприятливі відносини дитини з батьками, особливо з матір'ю. Так відкинення, неприйняття матір'ю дитини викликає у нього тривогу через неможливість задоволення потреби в любові, у ласці і захист. У цьому випадку виникає страх:дитина відчуває умовність матеріальної любові ( «Якщо я зроблю погано, мене не будуть любити »). Незадоволення потреби дитини в любові будуть спонукати його домагатися її задоволенні будь-якими способами.
Дитяча тривожність може бути наслідком і симбіотичних відносин дитини з матір'ю, коли мати відчуває себе єдиним цілим з дитиною,намагається відгородити її від труднощів і неприємностей життя. Вона
«прив'язує» до себе, оберігаючи від уявних, неіснуючих небезпек. У результаті дитина відчуває занепокоєння, коли залишається без матері, легко губиться, хвилюється й боїться. Замість активності та самостійності розвиваються пасивність і залежність.
У тих випадках, коли виховання ґрунтується на завищених вимог, з якими дитина не в силах впоратися або справляється тяжко, тривожність може бути викликана острахом не впоратися, зробити не так, як потрібно, нерідко батьки культі вірують «правильність» поведінки: ставлення до дитини може містити в собі жорсткий контроль, сувору систему норм і правил, відступ від яких тягне за собою осуд і покарання. У цих випадках тривожність дитини може породжуватися страхом відступом від норм і правил, що встановлюються дорослими ( «Якщо я буду робити не так, як сказала мама, вона не буде мене любити »,« Якщо роблю не так, як треба,мене покарають »).
Отже, вирішальну роль у формуванні тривожності відіграє оточення,в якому підростає дитина,характер стосунків з близькими,соціальна ситуація її розвитку.
Тривожність можуть викликати і жорсткі рамки, що встановлюються авторитарним педагогом, високий темп заняття,що тримає дитину в постійній напрузі протягом тривалого часу і породжує страх не встигнути або зробити щось неправильно.
Дисциплінарні заходи, що застосовуються таким педагогом, найчастіше зводяться до осуду, окрику, негативним оцінками, покаранням.
Непослідовний вчитель викликає тривожність дитини тим, що не дає їй можливості прогнозувати власну поведінку. Постійна мінливість вимог вчителя, залежність його поведінки від настрою, емоційна лабільність тягнуть за собою розгубленість у дитини, неможливість вирішити, як їй слід вчинити в тому чи іншому випадку.
Якщо дитина росте в сім’ї побоювань,хвилювань,тривоги батьків,то тривоги підсвідомо,мимоволі передаються дітям. Дитина заражається їх настроями і переймає нездорову форму реагування на зовнішній світ.
Вихователь,вчителю також необхідно знати ситуації, які можуть викликати дитячу тривожність, перш за все ситуацію неприйняття з боку однолітків; дитина вважає: у тому, що його не люблять, є його вина, він поганий ( «люблять хороших») заслужити любов, дитина буде прагнути з допомогою позитивних результатів, успіхів у діяльності. Якщо це прагнення не справдиться, то тривожність дитини збільшується.
Наступна ситуація - ситуація суперництва, конкуренції, особливо сильну тривожність вона буде викликати у дітей, виховання яких проходить в умовах гіперсоціалізаціі. У цьому випадку діти, потрапляючи в ситуацію суперництва, будуть прагнути бути першим, за будь-яку ціну досягти самих високих результатів.
Ще одна ситуація - ситуація підвищеної відповідальності. Коли тривожна дитина потрапляє до неї, її тривога зумовлена страхом не виправдати сподівання, очікувань дорослого і бути їм відкинутим.
У подібних ситуаціях тривожні діти відрізняються, як правило,неадекватною реакцією. У разі їх передбачення, очікування або частих повторів однієї і тієї ж ситуації, що викликають тривогу, у дитини виробляється стереотип поведінки, якийсь шаблон, що дозволяє уникнути тривоги або максимально її знизити. До таких шаблонів можна віднести систематичний страх від участі в тих видах діяльності, які викликають занепокоєння, а так само мовчання дитини замість відповідей на питання незнайомих дорослих або тих, до кого дитина ставиться негативно. Загалом тривожність є проявом неблагополуччя особистості,а також невисокої самооцінки. Для кожного вікового періоду існують певні області,об'єкти дійсності, які викликають підвищену тривогу більшості дітей незалежно від наявності реальної загрози. Ці «вікові тривожності» є наслідком найбільш значимих соціальних потреб. У дітей раннього віку тривожність породжується розлукою з матір'ю. У віці 6-7 років головну роль грає адаптація до школи, у молодшому підлітковому - спілкування з дорослими
(батьками та вчителями), в ранній юності - ставлення до майбутнього і проблеми, пов'язані з відносинами протилежної статі.
Тривожні діти відрізняються частими проявами занепокоєння і тривоги,а також великою кількістю страхів, причому страхи й тривога виникають у тих ситуаціях, в яких дитині, здавалося б, нічого не загрожує. Тривожні діти відрізняються особливою чутливістю. Так, дитина може турбуватись:поки він в саду, раптом з мамою що-небудь трапиться.
Тривожні діти нерідко характеризуються низькою самооцінкою, у зв'язку зніж у них виникає очікування неблагополуччя з боку оточуючих. Це характерно для тих дітей, чиї батьки ставлять перед ними непосильні завдання, вимагаючи цього, що діти виконати не в змозі, причому у випадку невдачі їх, як правило, карають, принижують ( «Нічого ти робити не вмієш! Нічого в тебе не виходить !»).
Тривожні діти дуже чутливі до своїх невдач, гостро реагують на них, схильні відмовлятися від тієї діяльності, наприклад малювання, в якій відчувають труднощі.
У таких дітей можна помітити помітну різницю в поведінці на заняттях і поза заняттями. Поза заняттями це живі, товариські і безпосередні діти,на заняттях вони затиснуті й напружені. Відповідають на запитання вчителя тихим і глухим голосом, можуть навіть почати заїкатися. Мова їх, може бути як дуже швидка, кваплива, так і повільна, ускладнена. Як правило,виникає тривале порушення: дитина смикає руками одяг,маніпулює чим-небудь,відчувається дискомфорт психологічний.
Тривожні діти мають схильність до шкідливих звичок невротичного характеру (вони гризуть нігті, смокчуть пальці, висмикують волосся, займаються онанізмом). Маніпуляція з власним тілом знижує у них емоційне напруження, заспокоюють.
Розпізнати тривожних дітей допомагає малювання. Їхні малюнки відрізняються великою кількістю штрихування, сильним натиском, а також маленькими розмірами зображень. Нерідко такі діти «застряють» на деталях, особливо дрібних.
У тривожних дітей серйозний, стриманий вираз обличчя, опущені очі, на стільці сидить акуратно, намагається не робити зайвих рухів, не шуміти, вважає за краще не звертати на себе увагу оточуючих. Таких дітей називають скромними, соромливими. Батьки однолітків зазвичай ставлять їх у приклад своїм шибеникам: «Дивись, як добре поводиться Саша. Він не заважає на уроках. Він слухається, не шумить». І, як не дивно, весь цей перелік чеснот буває правдою --ці діти ведуть себе «правильно».
Діти з сильною нервовою системою можуть довго працювати або грати, у них, як правило, високий емоційний тонус, стійка в межах вікових можливостей увага, хороша здатність орієнтуватися в незвичній ситуації. Ці діти можуть порівняно швидко перемикатися на новий вид діяльності, у них високий темп і інтенсивність роботи. Діти із слабкою нервовою системою мляві, повільні у всіх діях, вони повільно включаються в роботу, довго перемикаються і відновлюються. Працюють повільно, зате дуже швидко відволікаються. Темп і інтенсивність діяльності – низькі. У ряді робіт по вивченню властивостей нервової системи переконливо показана важлива роль її сили в динаміці психічних станів. Н. Д. Льовітов прямо вказує, що тривожний стан – показник слабкості нервової системи, хаотичності нервових процесів. Н. Д. Льовітов пише, що тривога у дітей може породжуватися відстроченням підкріплення. Коли дитяті обіцяють що-небудь для нього приємне, наприклад який-небудь дарунок, і відкладають виконання обіцянки, то дитя зазвичай тужить в чеканні, турбуючись, чи отримає він обіцяне. «Відстрочення підкріплення викликало у більшості дітей стан невпевненості, занепокоєння». Тривога виникає частіше при відстроченні чого-небудь приємного, значного. Чекання неприємного може супроводитися не стільки тривогою скільки надією на те, що все-таки неприємності не буде. Дитя, чекаючи «наганяя» від батьків або вихователів, сподівається, що покарання не прослідує. К. Хорні відзначає, що виникнення і закріплення тривожності пов'язані з незадоволенням провідних вікових потреб дитини, які набувають гіпертрофованого характеру.
Автори книги "Емоційна стійкість школяра" Б. І. Кочубей і Е. В. Новікова вважають, що тривожність розвивається унаслідок наявності у дитини внутрішнього конфлікту, який може бути викликаний:
1. Суперечливими вимогами, батьками, що пред'являються, або батьками і школою (дитячим садком). Наприклад, батьки не пускають дитину в школу із-за поганого самопочуття, а вчитель ставить "двійку" в журнал і відчитує за пропуск уроку у присутності інших дітей.
2. Неадекватними вимогами (найчастіше завищеними). Наприклад, батьки неодноразово повторюють дитині, що вона неодмінно має бути відмінником, не можуть і не хочуть змиритися з тим, що син або дочка отримує в школі не лише "10,11,12 балів" і не є кращим учнем класу.
3. Негативними вимогами, які принижують дитини, ставлять його в залежне положення. Наприклад, вихователь або вчитель говорять дитині: "Якщо ти розповіси, хто погано поводився в мою відсутність, я не повідомлю маму, що ти побився".
Фахівці вважають, що в дошкільному і молодшому шкільному віці тривожніші хлопчики, а після 12 років - дівчинки. При цьому дівчатка більше хвилюються з приводу взаємин з іншими людьми, а хлопчиків більшою мірою турбують насильство і покарання.
Природно,що підростаючи, дитина звільняється від якихось тривог. З віком страхи змінюються не тільки кількісно, а й якісно. На місце конкретних страхів приходять соціально обумовлені:страх самотності,покарання;у підлітковому віці вони пов’язані з міжособистісними стосунками. Профілактика цієї психічної реалізації полягає ще й у тому,щоб розширити функціональні та опер раціональні можливості дитини сформувати необхідні знання,уміння,навички,які б спонукали до підвищення ефективності діяльності,повернути віру в успіх. Формування адекватної самооцінки,впевненості в собі,мотивації,досягнення успіху - дуже кропітка справа. На формування стійкої тривожності впливає хронічна травматизація та фатальний збіг обставин,коли випадково чи по черзі дитина переживає психічне потрясіння,що перевищує межу її адаптаційних можливостей. Цілком можливе формування неврозу, страху,деформування рис характеру. Роботу потрібно починати відразу, як тільки зауважите ненормальність у поведінці дитини. Найперше потрібно дізнатися,що сталося в дитини. Не треба боятися «оживити» страхи повертаючись в розмові чи малюнках. Краще,щоб страх став усвідомленим,аби з ним можна було працювати,а не «гніздився» десь у підсвідомості,очікуючи моменту вирватися. Тим легше допомогти чим менша дитина. Адже можна дати змогу «втекти», «покарати» кривдника, пояснити, показати що до чого,відволікти, включити в гру,продемонструвати на власному прикладі чи на прикладі казкового героя;вселити впевненість і приділити увагу дитині. Ні в якому разі не можна карати за страх чи тривогу. Потрібно навчитися відрізняти істині страхи від надуманих. Є діти,які люблять фантазувати, уявляти різні страшні речі. Така поведінка властива демонстративним дітям. Фантазії спонукають звернути на себе увагу, а страхи допомагають виділитися. Гірше з тими дітьми,яким страхи ввижаються систематично і нав’язливо. Вони пригнічують настрій,паралізують поведінку. Дитині може бути важко розповісти про свої страхи,тому варто скористатися прийомом малювання. За кілька сеансів малювання допомогти трансформувати малюнок так,щоб дитина спочатку на папері впоралась з тим,що її гнітить. Більш детально описана робота зі страхами у книзі О.І.Захарова. Как преодолеть страхи у детей. Педагогика.1986.
Нагадуємо, що причинами тривожності та пасивності можуть бути: неуважність батьків, напружені емоційні обставини вдома, суперечливі вимоги дорослих, а також дитячі страхи. Зрозуміло, що пасивна життєва позиція не сприяє розвитку та самореалізації: тривожні діти почуваються безпомічними, бояться розпочинати нові види діяльності, мають незначний досвід спілкування порівняно з однолітками. Як наслідок — рівень самооцінки дитини знижується.
Для тривожних дітей характерними є також і соматичні проблеми: біль у животі, головний біль, запаморочення, спазми в горлі, утруднений поверхневий подих; під час проявів тривожності вони часто відчувають сухість у роті, клубок у горлі, слабкість у ногах, прискорене серцебиття.
Уважні та турботливі батьки і педагоги, звісно, розуміють, що такі діти завдають певних турбот і проблем, але саме ці турботи та розв'язання саме цих проблем сприяють розвиненню особистості дитини.
Ціцерон
Дуже часто у людини, а тим паче у дитини виникають різні реакції на ту чи ін.. ситуації,зокрема переживання або тривожність. Серед причин, що викликають дитячу тривожність, на першому місці, на думку Е. Савиної - це неправильне виховання і несприятливі відносини дитини з батьками, особливо з матір'ю. Так відкинення, неприйняття матір'ю дитини викликає у нього тривогу через неможливість задоволення потреби в любові, у ласці і захист. У цьому випадку виникає страх:дитина відчуває умовність матеріальної любові ( «Якщо я зроблю погано, мене не будуть любити »). Незадоволення потреби дитини в любові будуть спонукати його домагатися її задоволенні будь-якими способами.
Дитяча тривожність може бути наслідком і симбіотичних відносин дитини з матір'ю, коли мати відчуває себе єдиним цілим з дитиною,намагається відгородити її від труднощів і неприємностей життя. Вона
«прив'язує» до себе, оберігаючи від уявних, неіснуючих небезпек. У результаті дитина відчуває занепокоєння, коли залишається без матері, легко губиться, хвилюється й боїться. Замість активності та самостійності розвиваються пасивність і залежність.
У тих випадках, коли виховання ґрунтується на завищених вимог, з якими дитина не в силах впоратися або справляється тяжко, тривожність може бути викликана острахом не впоратися, зробити не так, як потрібно, нерідко батьки культі вірують «правильність» поведінки: ставлення до дитини може містити в собі жорсткий контроль, сувору систему норм і правил, відступ від яких тягне за собою осуд і покарання. У цих випадках тривожність дитини може породжуватися страхом відступом від норм і правил, що встановлюються дорослими ( «Якщо я буду робити не так, як сказала мама, вона не буде мене любити »,« Якщо роблю не так, як треба,мене покарають »).
Отже, вирішальну роль у формуванні тривожності відіграє оточення,в якому підростає дитина,характер стосунків з близькими,соціальна ситуація її розвитку.
Тривожність можуть викликати і жорсткі рамки, що встановлюються авторитарним педагогом, високий темп заняття,що тримає дитину в постійній напрузі протягом тривалого часу і породжує страх не встигнути або зробити щось неправильно.
Дисциплінарні заходи, що застосовуються таким педагогом, найчастіше зводяться до осуду, окрику, негативним оцінками, покаранням.
Непослідовний вчитель викликає тривожність дитини тим, що не дає їй можливості прогнозувати власну поведінку. Постійна мінливість вимог вчителя, залежність його поведінки від настрою, емоційна лабільність тягнуть за собою розгубленість у дитини, неможливість вирішити, як їй слід вчинити в тому чи іншому випадку.
Якщо дитина росте в сім’ї побоювань,хвилювань,тривоги батьків,то тривоги підсвідомо,мимоволі передаються дітям. Дитина заражається їх настроями і переймає нездорову форму реагування на зовнішній світ.
Вихователь,вчителю також необхідно знати ситуації, які можуть викликати дитячу тривожність, перш за все ситуацію неприйняття з боку однолітків; дитина вважає: у тому, що його не люблять, є його вина, він поганий ( «люблять хороших») заслужити любов, дитина буде прагнути з допомогою позитивних результатів, успіхів у діяльності. Якщо це прагнення не справдиться, то тривожність дитини збільшується.
Наступна ситуація - ситуація суперництва, конкуренції, особливо сильну тривожність вона буде викликати у дітей, виховання яких проходить в умовах гіперсоціалізаціі. У цьому випадку діти, потрапляючи в ситуацію суперництва, будуть прагнути бути першим, за будь-яку ціну досягти самих високих результатів.
Ще одна ситуація - ситуація підвищеної відповідальності. Коли тривожна дитина потрапляє до неї, її тривога зумовлена страхом не виправдати сподівання, очікувань дорослого і бути їм відкинутим.
У подібних ситуаціях тривожні діти відрізняються, як правило,неадекватною реакцією. У разі їх передбачення, очікування або частих повторів однієї і тієї ж ситуації, що викликають тривогу, у дитини виробляється стереотип поведінки, якийсь шаблон, що дозволяє уникнути тривоги або максимально її знизити. До таких шаблонів можна віднести систематичний страх від участі в тих видах діяльності, які викликають занепокоєння, а так само мовчання дитини замість відповідей на питання незнайомих дорослих або тих, до кого дитина ставиться негативно. Загалом тривожність є проявом неблагополуччя особистості,а також невисокої самооцінки. Для кожного вікового періоду існують певні області,об'єкти дійсності, які викликають підвищену тривогу більшості дітей незалежно від наявності реальної загрози. Ці «вікові тривожності» є наслідком найбільш значимих соціальних потреб. У дітей раннього віку тривожність породжується розлукою з матір'ю. У віці 6-7 років головну роль грає адаптація до школи, у молодшому підлітковому - спілкування з дорослими
(батьками та вчителями), в ранній юності - ставлення до майбутнього і проблеми, пов'язані з відносинами протилежної статі.
Тривожні діти відрізняються частими проявами занепокоєння і тривоги,а також великою кількістю страхів, причому страхи й тривога виникають у тих ситуаціях, в яких дитині, здавалося б, нічого не загрожує. Тривожні діти відрізняються особливою чутливістю. Так, дитина може турбуватись:поки він в саду, раптом з мамою що-небудь трапиться.
Тривожні діти нерідко характеризуються низькою самооцінкою, у зв'язку зніж у них виникає очікування неблагополуччя з боку оточуючих. Це характерно для тих дітей, чиї батьки ставлять перед ними непосильні завдання, вимагаючи цього, що діти виконати не в змозі, причому у випадку невдачі їх, як правило, карають, принижують ( «Нічого ти робити не вмієш! Нічого в тебе не виходить !»).
Тривожні діти дуже чутливі до своїх невдач, гостро реагують на них, схильні відмовлятися від тієї діяльності, наприклад малювання, в якій відчувають труднощі.
У таких дітей можна помітити помітну різницю в поведінці на заняттях і поза заняттями. Поза заняттями це живі, товариські і безпосередні діти,на заняттях вони затиснуті й напружені. Відповідають на запитання вчителя тихим і глухим голосом, можуть навіть почати заїкатися. Мова їх, може бути як дуже швидка, кваплива, так і повільна, ускладнена. Як правило,виникає тривале порушення: дитина смикає руками одяг,маніпулює чим-небудь,відчувається дискомфорт психологічний.
Тривожні діти мають схильність до шкідливих звичок невротичного характеру (вони гризуть нігті, смокчуть пальці, висмикують волосся, займаються онанізмом). Маніпуляція з власним тілом знижує у них емоційне напруження, заспокоюють.
Розпізнати тривожних дітей допомагає малювання. Їхні малюнки відрізняються великою кількістю штрихування, сильним натиском, а також маленькими розмірами зображень. Нерідко такі діти «застряють» на деталях, особливо дрібних.
У тривожних дітей серйозний, стриманий вираз обличчя, опущені очі, на стільці сидить акуратно, намагається не робити зайвих рухів, не шуміти, вважає за краще не звертати на себе увагу оточуючих. Таких дітей називають скромними, соромливими. Батьки однолітків зазвичай ставлять їх у приклад своїм шибеникам: «Дивись, як добре поводиться Саша. Він не заважає на уроках. Він слухається, не шумить». І, як не дивно, весь цей перелік чеснот буває правдою --ці діти ведуть себе «правильно».
Діти з сильною нервовою системою можуть довго працювати або грати, у них, як правило, високий емоційний тонус, стійка в межах вікових можливостей увага, хороша здатність орієнтуватися в незвичній ситуації. Ці діти можуть порівняно швидко перемикатися на новий вид діяльності, у них високий темп і інтенсивність роботи. Діти із слабкою нервовою системою мляві, повільні у всіх діях, вони повільно включаються в роботу, довго перемикаються і відновлюються. Працюють повільно, зате дуже швидко відволікаються. Темп і інтенсивність діяльності – низькі. У ряді робіт по вивченню властивостей нервової системи переконливо показана важлива роль її сили в динаміці психічних станів. Н. Д. Льовітов прямо вказує, що тривожний стан – показник слабкості нервової системи, хаотичності нервових процесів. Н. Д. Льовітов пише, що тривога у дітей може породжуватися відстроченням підкріплення. Коли дитяті обіцяють що-небудь для нього приємне, наприклад який-небудь дарунок, і відкладають виконання обіцянки, то дитя зазвичай тужить в чеканні, турбуючись, чи отримає він обіцяне. «Відстрочення підкріплення викликало у більшості дітей стан невпевненості, занепокоєння». Тривога виникає частіше при відстроченні чого-небудь приємного, значного. Чекання неприємного може супроводитися не стільки тривогою скільки надією на те, що все-таки неприємності не буде. Дитя, чекаючи «наганяя» від батьків або вихователів, сподівається, що покарання не прослідує. К. Хорні відзначає, що виникнення і закріплення тривожності пов'язані з незадоволенням провідних вікових потреб дитини, які набувають гіпертрофованого характеру.
Автори книги "Емоційна стійкість школяра" Б. І. Кочубей і Е. В. Новікова вважають, що тривожність розвивається унаслідок наявності у дитини внутрішнього конфлікту, який може бути викликаний:
1. Суперечливими вимогами, батьками, що пред'являються, або батьками і школою (дитячим садком). Наприклад, батьки не пускають дитину в школу із-за поганого самопочуття, а вчитель ставить "двійку" в журнал і відчитує за пропуск уроку у присутності інших дітей.
2. Неадекватними вимогами (найчастіше завищеними). Наприклад, батьки неодноразово повторюють дитині, що вона неодмінно має бути відмінником, не можуть і не хочуть змиритися з тим, що син або дочка отримує в школі не лише "10,11,12 балів" і не є кращим учнем класу.
3. Негативними вимогами, які принижують дитини, ставлять його в залежне положення. Наприклад, вихователь або вчитель говорять дитині: "Якщо ти розповіси, хто погано поводився в мою відсутність, я не повідомлю маму, що ти побився".
Фахівці вважають, що в дошкільному і молодшому шкільному віці тривожніші хлопчики, а після 12 років - дівчинки. При цьому дівчатка більше хвилюються з приводу взаємин з іншими людьми, а хлопчиків більшою мірою турбують насильство і покарання.
Природно,що підростаючи, дитина звільняється від якихось тривог. З віком страхи змінюються не тільки кількісно, а й якісно. На місце конкретних страхів приходять соціально обумовлені:страх самотності,покарання;у підлітковому віці вони пов’язані з міжособистісними стосунками. Профілактика цієї психічної реалізації полягає ще й у тому,щоб розширити функціональні та опер раціональні можливості дитини сформувати необхідні знання,уміння,навички,які б спонукали до підвищення ефективності діяльності,повернути віру в успіх. Формування адекватної самооцінки,впевненості в собі,мотивації,досягнення успіху - дуже кропітка справа. На формування стійкої тривожності впливає хронічна травматизація та фатальний збіг обставин,коли випадково чи по черзі дитина переживає психічне потрясіння,що перевищує межу її адаптаційних можливостей. Цілком можливе формування неврозу, страху,деформування рис характеру. Роботу потрібно починати відразу, як тільки зауважите ненормальність у поведінці дитини. Найперше потрібно дізнатися,що сталося в дитини. Не треба боятися «оживити» страхи повертаючись в розмові чи малюнках. Краще,щоб страх став усвідомленим,аби з ним можна було працювати,а не «гніздився» десь у підсвідомості,очікуючи моменту вирватися. Тим легше допомогти чим менша дитина. Адже можна дати змогу «втекти», «покарати» кривдника, пояснити, показати що до чого,відволікти, включити в гру,продемонструвати на власному прикладі чи на прикладі казкового героя;вселити впевненість і приділити увагу дитині. Ні в якому разі не можна карати за страх чи тривогу. Потрібно навчитися відрізняти істині страхи від надуманих. Є діти,які люблять фантазувати, уявляти різні страшні речі. Така поведінка властива демонстративним дітям. Фантазії спонукають звернути на себе увагу, а страхи допомагають виділитися. Гірше з тими дітьми,яким страхи ввижаються систематично і нав’язливо. Вони пригнічують настрій,паралізують поведінку. Дитині може бути важко розповісти про свої страхи,тому варто скористатися прийомом малювання. За кілька сеансів малювання допомогти трансформувати малюнок так,щоб дитина спочатку на папері впоралась з тим,що її гнітить. Більш детально описана робота зі страхами у книзі О.І.Захарова. Как преодолеть страхи у детей. Педагогика.1986.
Нагадуємо, що причинами тривожності та пасивності можуть бути: неуважність батьків, напружені емоційні обставини вдома, суперечливі вимоги дорослих, а також дитячі страхи. Зрозуміло, що пасивна життєва позиція не сприяє розвитку та самореалізації: тривожні діти почуваються безпомічними, бояться розпочинати нові види діяльності, мають незначний досвід спілкування порівняно з однолітками. Як наслідок — рівень самооцінки дитини знижується.
Для тривожних дітей характерними є також і соматичні проблеми: біль у животі, головний біль, запаморочення, спазми в горлі, утруднений поверхневий подих; під час проявів тривожності вони часто відчувають сухість у роті, клубок у горлі, слабкість у ногах, прискорене серцебиття.
Уважні та турботливі батьки і педагоги, звісно, розуміють, що такі діти завдають певних турбот і проблем, але саме ці турботи та розв'язання саме цих проблем сприяють розвиненню особистості дитини.
Коментарі
Дописати коментар