КОНФЛІКТИ МІЖ БАТЬКАМИ ТА ДІТЬМИ: ПРИЧИНИ ТА СПОСОБИ ЇХ ПОДОЛАННЯ

В Україні, дослідження проблеми розпочалося порівняно нещодавно. Але є вже чимало дослідників, котрі інтенсивно вивчають явище конфліктів різних типів та у різних сферах життєдіяльності людей. Конфлікт – протидіюче змагання сторін з різноспрямованими інтересами. Конфлікти виникають в результаті зіткнення суперечливих тенденцій в діяльності окремих людей, груп, соціальних структур і виявляються у формі конфронтації ідей, боротьби за витягання різних вигод.

 Відносини між батьками і дітьми багато в чому визначаються стилем виховання, який вибирають дорослі, щоб впливати на своїх нащадків. Вибір цей зумовлюється особистим досвідом батьків, їх знайомством з педагогічними доктринами і просто власним розумінням. Проте який би стиль виховання не обрали б батьки в спілкуванні зі своїми дітьми, рано чи пізно він прийде в суперечність з потребами, установками і запитами дитини. Звідси висновок – зіткнення і конфлікти представників старшого і молодшого поколінь в сім’ї майже так само неминучі, як і у відносинах між подружжям.

Конфлікти з батьками у хлопчиків-підлітків звичайно протікають більш бурхливо, ніж у дівчаток. Приблизно у 35% хлопчиків-підлітків розвиток протікає рівно, відносини з батьками будуються на взаємній пошані і не супроводжуються сварками. У 5% відношення з батьками хвилеподібні: чергують спокійні періоди і періоди конфліктів, демонстративної непокори. У 25% розвиток протікає бурхливо, з постійним стресом, безперервними сварками з батьками. 5% підлітків не відносяться ні до одного з цих типів.

В міру дорослішання підлітки починають нижче оцінювати збіг своїх поглядів на життя з батьківськими, а вище – з дружніми. Підліток в думках ставить себе на місце дорослого, «приміряє» на себе його життєву позицію і намагається відстоювати це. Іноді це відбувається спокійно, без яскравої кризи.

Відстоювання самостійності торкається в першу чергу сфери поведінки – підліток бореться за право робити те і тоді, коли вирішив сам. Але в емоційному відношенні підліток залишається залежним від батьків, потребує їх любові. Різкі розбіжності в поглядах між підлітком і батьками украй рідко торкаються відразу всіх життєвих сфер, доходять до повного відкидання підлітком своїх батьків і їх способу життя. Куди частіше йдеться про конкретні, приватні моменти, що викликають суперечності. І ці взагалі-то абсолютно дріб’язкові питання, провокуючи конфлікти, розростаються в свідомості дітей і батьків до масштабів якоїсь глобальної «прірви між поколіннями».

На думку психологів конструктивній поведінці батьків у конфліктах з дітьми може сприяти наступне:

– завжди пам’ятати про індивідуальність дитини;

– враховувати, що кожна нова ситуація вимагає нового рішення;

– намагатися зрозуміти вимоги дитини;

– пам’ятати, що для змін потрібен час;

– протиріччя сприймати як фактори нормального розвитку;

– виявляти сталість стосовно дитини;

– частіше пропонувати вибір з декількох альтернатив;

– схвалювати різні варіанти конструктивної поведінки;

 – спільно шукати вихід шляхом зміни в ситуації;

– обмежено застосовувати покарання, дотримуючись справедливості;

– дати дитині можливості відчути неминучість негативних наслідків;

– логічно роз’ясняти можливості негативних наслідків;

– розширювати діапазон моральних, а не матеріальних заохочень;

– використовувати позитивний приклад інших дітей і батьків;

– враховувати легкість переключення уваги в маленьких дітей.

Психологи іноді говорять, що підлітки – це свого роду «емоційні батарейки», що заряджаються від дорослих, в першу чергу – від батьків. Якщо їм вдасться безконфліктно і довірчо поспілкуватися із старшими, вони життєрадісно тікають відстоювати свою самостійність далі. А потім, коли втомляться, знову повертаються до батьків за черговою порцією любові і взаєморозуміння. Отримавши її, біжать далі. Почнеш їх у цей момент утримувати – конфлікт неминучий.

На жаль, не всі дорослі розуміють цю особливість підліткової психології. У батьків проблем у взаємостосунках з підлітками часто навіть більше, ніж у самих підлітків. Вони вважають себе відповідальним за все, що відбувається в житті дитини. Будь-які проблеми дітей сприймаються такими батьками як свої. Виникає болісне для батька відчуття вини, безпорадності і бажання щось терміново «виправити», компенсувати виховні недоробки. З погляду батьків, звичайно першим тривожним знаком погіршення взаємостосунків з підлітками, виступає небажання останніх проводити з ними стільки ж часу, скільки і раніше.

 Підлітки починають проводити більше часу зовні, з явною незадоволеністю реагують на вимоги дорослих бути удома до певної години. Не така вже рідкісна ситуація, коли батьки наполегливо намагаються «виховувати» підлітків, бажаючи реалізувати з їх допомогою які-небудь свої очікування. Подібний конфлікт характерний не тільки для тих сімей, де; батькам не вдалося утілити в життя свої плани і мріяння, але нерідко і для тих, де батькам вдалося досягти багато чого, придбати вагомий статус в суспільстві. Такі батьки звичайно пред’являють до дитини підвищені очікування, чекають, що вона «наздожене і пережене» їх.

 З одного боку, підліток боїться не виправдати цих очікувань, виявитися негідним батьківського статусу. З іншого – ображається, що його не хочуть приймати таким, який він є, а чекають відповідності вигаданому ідеалу.

 Коли у взаємостосунках батьків і підлітків виникають проблеми, то батьки, як правило, бачать їх причину в поведінці дітей, що змінилася. І чекають, відповідно, що дитина повинна змінитися, «взятися за розум», почати слухатися. Батьківські спроби розв’язати ці проблеми теж направлені на те, щоб викликати зміни в поведінці дитини. Якщо ж відносини з батьками починають сприйматися як проблема і самим підлітком, то він бачить її причини з точністю до навпаки: це все від того, що «предки заїли», встановлюють заборони і чекає, що це батьки змінять свою поведінку. Ні ті, ні інші не мають рації тоді, коли намагаються розв’язати виниклі проблеми, змінивши поведінку іншого учасника конфлікту. Це тупиковий шлях, що веде лише до посилювання конфлікту і загострення взаємних образ. Реально можна змінити поведінку лише однієї людини – самого себе.

Навчитися спілкуватися з власними дітьми не на рівні наказів, а на інших, демократичних початках, зовсім не просто. І від того, наскільки рано батьки визнають в дитині особистість, що розвивається, залежить як швидко та успішно буде розвиватися ця особистість. Вірно знайдений у відносинах з власними дітьми підхід дозволяє поглибити і одночасно розширити внутрішньосімейне спілкування. Дитина в такому випадку допомагає батькам поглянути по новому на світ, відчути радість його відкриття.

Способи подолання конфліктів між батьками і дітьми різноманітні. Головним є правило: неможна вирішувати конфлікти та проблеми, намагаючись змінити поведінку іншого учасника конфлікту. Це тупиковий шлях, що веде лише до посилення конфлікту і загострення взаємних образ. Реально можна змінити поведінку лише однієї людини – самого себе.