Транснаціональне батьківство. Вплив трудової міграції на батьківсько-дитячі відносини

Транснаціоналізм – це процес, у ході якого люди встановлюють та підтримують соціокультурні зв’язки через геополітичні кордони. Відомий дослідник цього феномену С. Вертовец визначаю його як низку важливих і сталих транскордонних зв’язків. В іншій роботі він називаю транснаціоналізмом належність особи до двох або й більше суспільств одночасно.

Отже, йдетьсяя про зв’язик, практики, обміни, що перетинають державні кордони і здійснятьсяя у ширшому, ніж обмежений рубежами національної держави, соціальному просторі.

Проблема трудової міграції має дуже багато аспектів, які впливають як на життя суспільства у цілому, так і на життя окремих особистостей. Масштабність цієї проблеми стає зрозумілою, якщо її висвітлити мовою цифр. Згідно статистичних даних за кордоном, працює приблизно сім мільйонів українців, з них тільки 5 % заробітчан не мають дітей. Відразу стає зрозуміло, яка величезна кількість дітей страждає від відсутності батьків. Діти трудових мігрантів на довгий час залишаються без одного, а то й без обох батьків. Виникає формально існуюча сім'я, але її виховний та соціалізуючий потенціал значно послаблений фактичною відсутністю батьків. Це так звана дистантна, або функціонально неповна сім’я, в якій може створитися деприваційна ситуація, внаслідок якої дитині важко задовольнити важливі психічні потреби.

Депривація - це психічний стан, коли суб'єкт не має змоги задовольняти деякі свої основні (життєві) психічні потреби достатньою мірою впродовж тривалого часу. Тобто йдеться про втрату чогось такого, що необхідно індивіду для задоволення певних важливих потреб.

Загалом серед проблем, які постають перед дітьми заробітчан, експерти виділяють такі: 

– проблеми психологічного характеру (сум за батьками, пригнічений стан, відсутність підтримки, відчуття незахищеності, складність прийняття рішень);

 – проблема дозвілля; 

– проблеми з навчанням; 

– проблеми знаходження спільної мови з оточенням (сварки з родичами, непорозуміння з друзями тощо); 

– матеріальні проблеми.

Переживання характерні для дітей трудових емігрантів і які їхні причини:

– Переживання втрати. Для дитини така тривала розлука з батьками надзвичайно болісна і викликає почуття туги, нестерпний біль розлуки, відчуття покинутості. – Відсутність відчуття опори. Сім’я є важливою опорою навіть для дорослої людини, що вже казати про дитину, яка повністю залежна від дорослих і не може впоратися сама. Коли сім’я втрачає цілісність, дитина не відчуває себе в безпеці, що призводить до високого рівня тривожності та страхів.

– Образа на батьків. Відчуваючи себе покинутою, дитина буде відчувати образу чи навіть злість на батьків, які її покинули. Дуже часто ця образа неусвідомлена, оскільки, по-перше, дитина любить батьків та сумує за ними, а тому намагатиметься втримати і так дуже примарний зв’язок з ними, по-друге, батьки, як правило, не втомлюються повторювати, що вони змушені поневірятися по чужих краях і важко працювати лише заради блага дитини, а тому дитяча образа може розглядатися як прояв невдячності.

– Почуття провини. Образа та злість на батьків, а також розмови про каторжну працю заради дитини, викликатиме у неї часто неусвідомлене почуття провини.

– Занижена самооцінка. Те, що батьки її покинули, може створити в дитини відчуття, що вона погана, недостойна їхньої любові. Отож, як бачимо, досвід роботи з дітьми трудових мігрантів показує, що вони стикаються з низкою серйозних труднощів психоемоційного характеру, схильні до депресивних станів і девіантної поведінки, а отже, потребують відповідного психологічного супроводу. Окрім значних негативних переживань, що притаманні цим дітям, змінюється також сприйняття ними власної сім’ї.

Так, за даними наших досліджень, діти трудових мігрантів, на відміну від інших, не сприймають свою матір як таку, що задовольняє їхні потреби, а батька сприймають невключеним у сім’ю. Також цим дітям важко з’ясувати ролі, які виконує кожен у сім’ї, а особливо їхню. 

Слід також зазначити, що ситуація відсутності матері сприймається як більш несприятлива, ніж ситуація відсутності батька. Проте, на жаль, останнім часом спостерігається значна фемінізація міграційних процесів, тобто дедалі частіше за кордон у пошуку заробітку виїжджають жінки, залишаючи своїх дітей на татів, бабусь, старших сиблінгів чи інших родичів. За статистикою, третина всіх українських заробітчан – жінки. Мабуть, саме ця тенденція і є найбільш небезпечною і найбільш болісною у проблемі українських заробітчан. Адже жінка – берегиня домашнього вогнища, і це не просто метафора – саме жінка, матір відповідає за психоемоційну атмосферу в сім’ї.

Соціально-психологічні та освітньо-культурні труднощі соціалізації транснаціональних сімей:

 · не сформованість відповідального батьківства та нерозуміння батьками своєї ролі у формуванні особистості дитини;

· неусвідомлення проблеми батьками як актуальної, наслідків несвоєчасної підтримки дитини у нових життєвих обставинах тимчасової відсутності батьків (одного з них);

· відсутність можливості постійного зв’язку з батьками, пов’язана з їх перебуванням за кордоном;

· відсутність інформації про від’їзд батьків через небажання батьків її розголошувати;

· брак розуміння опікунами та особами, які заміняють батьків, значення освіти для дитини;

 · особи, які залишаються із дітьми, офіційно не є опікунами і тому недостатньо усвідомлюють рівень своїх соціально-психологічних аспектів соціалізації відповідальності за виховання та розвиток дітей (недостатньо звертають увагу на внутрішні проблеми дитини, піклуяться лише про фізіологічні потреби дітей: нагодувати, одягти, щоб завжди «був на очах»);

· відсутність порозуміння між дітьми та особами, які тимчасово заміняють батьків; маніпулявання, з боку дітей дорослими;

· зміни у системі ціннісних орієнтацій дітей;

· прояви девіацій у поведінці дітей, навіть тих, які добре навчаяться;

· захоплення комп’ютерними іграми та потрапляння під негативний вплив як однолітків, так і дорослих;

· втрата довіри у дітей в обіцянки дорослих;

· відсутність авторитету дорослих в очах дитини.

Дієвими методами соціалізації транснаціональних сімей при цьому стають :

1)  роз’яснявальна робота з батьками щодо можливих наслідків несвоючасної підтримки дитини у нових життювих обставинах за тимчасової відсутності батьків (одного з  них), важливість та оптимальні шляхи підтримання контакту під час відсутності та можливість отримання психологічної підтримки після повернення;

2)психологічна робота з батьками, представниками транснаціональних сімей, для формування відповідального батьківства, усвідомлення своєї ролі у розвитку та становленні особистості дитини;

3) налагодження схеми співпраці працівників освіти з батьками, особами, які тимчасово заміняють батьків, з соціальними службами, службами у справах дітей, неурядовими організаціями з проблем дітей трудових мігрантів;

4) соціально-педагогічна та психологічна робота з тимчасовими опікунами та дітьми з транснаціональних сімей для вчасного діагностування проблем розвитку дитини та взаюмодії з соціальним оточенням та конструктивного їх вирішення;

5)превентивна діяльність з метою уникнення небажаних змін у системі ціннісних оріюнтацій дітей;

6) контролявання тимчасовими опікунами і педагогічними працівниками дозвілля дітей з транснаціональних сімей з метою попередження їхнього потрапляння в залежності, злочинні угруповання, асоціальні проблеми, по можливості забезпечення участі дітей в гуртках, клубах, волонтерських рухах та інших соціально прийнятних формах дозвілля;

7)максимальне залучення дітей з транснаціональних сімей до позакласної, гурткової та позашкільної роботи, створення належних умов у навчальних закладах з метою залучення учнів до діяльності самоврядування та іншої позаурочної діяльності за інтересами.

У соціально-психологічному плані визначальним чинником, який підштовхує неповнолітнього до несприятливої лінії загального формування особистості, є відсутність чи втрата психосоціальної ідентичності. На думку Е. Еріксона, потреба у психосоціальній ідентичності, що є соціогенною за своєю природою, закладаються у лядини на рівні базових потреб – самозбереження, репродукції тощо.

Вона полягаю у прийнятті власного образу як такого, що належить до  певної соціальної групи, спільноти й виконує відповідну соціальну роль. Ідентичність відсутня (не досягається), коли намагання особистості включитися у привабливу, референтну для неї соціальну групу не знаходять підтримки й визнання.

Серйозний дефіцит позитивного впливу на молоде покоління призводить до того, що у дітей і підлітків домінуючими почуттями стали тривога, агресія, соціальна пасивність, страх. Розлади процесу становлення особистості дітей мігрантів можуть супроводжуватися різними проявами антисоціальної спрямованості, такими як заподіяння шкоди чужій власності, експансивність, жорстокість у ставленні до тварин. З віком ознаки агресивності зміняяться, хоча стійкість їх зберігаються.

У підлітків з’являються специфічні поведінкові реакції, що складають специфічний підлітковий комплекс:

1) реакція емансипації (крайній ступінь – бродяжництво);

2) реакція групування з однолітками (формування власної субкультури);

3) реакція захоплення (хобі).

Таким чином, дефекти соціалізації на стадії підліткового віку призводять до несприятливого (аномального) формування особистості.

Це проявляються, зокрема, у виникненні негативних психологічних новоутворень, відсутності чи втраті психосоціальної ідентичності, деформованих потребах. Кінцевим результатом є схильність до девіантної поведінки, пошук відповідних ситуацій і навіть створення умов, сприятливих для її прояву.

Девіантна поведінка у дітей трудових мігрантів не є стійким  утворенням, а проблеми, які маять діти трудових мігрантів, здебільшого носять психологічний характер. Зокрема, це сум за батьками, неможливість звернутися до них за порадою, пригнічений стан, нестача батьківської ласки. Тож при визначенні девіантності слід застосовувати термін «девіантний» стосовно конкретного вчинку, а не особистості підлітка в цілому.

Якщо міграційні процеси безпосередньо пов’язані з соціально-економічним та політичним станом в країні походження, то масовість еміграції з України свідчить про структурні проблеми в країні, без вирішення яких змінити ситуація неможливо. З аналізу МОН стає зрозуміло, що поки в країні не будуть здійснені комплексні структурні реформи та економічна модернізація, доти буде існувати безробіття, будуть триматися низькі соціальні стандарти та рівень життя і, у підсумку, міграція з країни в пошуку кращого економічного стану та оплати праці .